Велика та всебічна збірка народного українського мистецтва
Тут представлено всі види народного мистецтва: вишивку, ткацтво, килимарство, кераміку, різьблення та розпис на дереві, художнє скло, порцеляну, писанки, декоративний розпис, іконопис, український одяг.
Колекцію Музею почали збирати 1899 р. — понад століття тому. Нині вона містить витвори народного та професійного декоративного мистецтва України від 15 ст. й до наших днів. Експозиція охоплює площу 1500 кв. м. Її поділено на 2 частини. У першій — предмети, виготовлені до 20 ст., у другій — від початку 20 ст. й дотепер. Кожна частина містить у собі кілька розділів: різьблення на дереві, кераміка, текстиль, вишивка, одяг, вироби зі скла, порцеляна й живопис. Експонати розташовано за хронологічним та територіальним принципами.
Гордістю Музею є добірка українського народного убрання 19—початку 20 ст. з усіх куточків України. Тут представлено традиційні жіночі прикраси: дукачі, коралі, венеційське намисто, вироби з бісеру.
Велика та різноманітна колекція народної вишивки демонструє, що кожен край мав свій її стиль.
Раритетами музейної збірки є дерев’яний різьблений хрест у срібній оправі 1576 р., глиняні кахлі 15—18 ст., гаптовані золотими та срібними нитками предмети церковного шитва 18 ст.
У Музеї міститься найбільша в Україні колекція виробів зі скла, частину з них виготовили склодуви в 17 та 18 ст. Представлено витвори провідних порцелянових і фаянсових підприємств України 18—19 ст..
Є тут також добірка стародавніх музичних інструментів 18—19 ст.
У Музеї зібрано роботи двох видатних народних художниць України 20 ст. — Марії Примаченко й Катерини Білокур. Цікаво, що обидві вони були самоучками з сіл Київщини.
Збірка творів Марії Примаченко складає понад 500 композицій. Це — малюнки з казково-фантастичними сюжетами в стилі народного примітивізму. Образи яскравих чудернацьких тварин стали популярними в масовій культурі України. Ними прикрашають одяг, автомобілі, сувеніри тощо. Марія Примаченко (1908—1997) походить із села Болотні. Розповідають, що спочатку, після приїзду до Києва, Марії не дозволяли відвідувати зоопарку, аби вона не бачила, який насправді вигляд мають тварини, і далі творила винятково зі своєї уяви. Так, наприклад, її мавпа більше схожа на сусідку в селі, ніж на справжню тварину. Мисткиня мала цікаву манеру придумувати вірші-примовки до свої робіт. Наприклад, «Собачка Ада не боїться гада». Крім тварин, художниця малювала різні сцени з побуту. Скажімо, «Сидить баба на печі, пряде куделицю». Тепер багато людей цікавляться її творчістю, цілеспрямовано збирають саме роботи Примаченко.
В окремій залі подано живописні полотна народної художниці Катерини Білокур. Їх уважають перлиною музейної колекції, відзначають критики й належать вониь до скарбниці світового мистецтва. Її роботи — переважно зображення квітів — наповнені буянням кольорів. Художниця народилася в селі Богданівці, нині це — Київщина. Малювати вивчилася сама, пензлі виготовляла з котячої шерсті. Здобути профільної освіти дівчина не могла, адже не закінчила звичайної школи. У рідному селі Катерина була «білою вороною», через це навіть намагалася втопитися в річці. Але якось вона почула радіом пісню Оксани Петрусенко й надіслала їй листа зі своїм малюнком. Оперна співачка показала роботу фахівцям — і талант Катерини Білокур оцінили. Її роботи почали демонструвати в різних країнах. 1954 р. Пабло Пікасо, побачивши картини Білокур, сказав: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ!».
Музей розташовано в будівлях, де раніше жили архимандрити Лаври й містилася домова митрополича Благовіщенська (Добровісна) церква. Експозиційні зали Музею розкинулися на двох поверхах.
