Все почалось 29 травня о 10 ранку. Саме в цей час ми зустрілись з Сашком і рушили до метро Житомирська. Там сіли на міський автобус, виїхали за місто, і почали зупиняти проїжджаючі повз автомобілі. Була 12 дня і тоді ми ще не знали, що попереду нас чекає 24 години дороги, що в найближчі 5 годин нам ніхто не зупиниться, а через пару годин піде дощ.
Дорога до Житомира
На одному місці ми стояли більше двох годин. Нам так ніхто і не зупинився. Мушу сказати, що до цієї поїздки я ніколи не стопив машини більше години і був переконаний, що в Україні чудовий автостоп, і цілком реально подорожувати в такому форматі. Я і зараз так думаю. Але в той день щось явно було не так.
Ми знову сіли на автобус і проїхали на пару кілометрів далі. Думали, може щось не так з місцем. От зараз змінимо його і нам обов’язково зупиниться добрий водій. І нам таки зупинився “жигуль”, але водій був не дуже добрим. Першим його питанням було “Скільки грошей дасте?”, а ще в салоні був запах алкоголю. Сідати в таку машину ми не ризикнули.
Була 15 дня, а ми досі стояли під Києвом. Прийняли рішення доїхати до селища Стоянка. Це крайня точка від якої можна за 15 хв. доїхати до Києва. Далі маршрутки будуть дорожчими, а час поїздки довшим.
У Стоянці ми постояли півгодини і нарешті нам зупинився перший водій. Ми чекали на нього цілих 5 годин. Вже були думки повернутися в Київ, купити квиток на потяг і поїхати до Львову стандартним шляхом. Але після того як підібрав нас водій дороги назад не було.
Сам водій був далекобійником, але цього разу їхав на “газелі”. Розповідав багато цікавих історій, як він тролив працівників заправки, як закордоном намагався спілкуватись англійською. Час в дорозі пройшов швидко. Висадилися на заправці перед Житомиром.
З Житомира до Рівного
І ось вже шоста година як ми намагалися доїхати до Львову стопом. Годинник показував 18:00. Ми були тільки під Житомиром і розуміли, що наші справи не сильно то і добрі. На це було декілька причин:
- За 6 годин ми змогли доїхати тільки до Житомира. Стемніє через 3 години, а вночі дуже складно зупинити машину.
- Нас було двоє хлопців. Просто уявіть себе водієм. Ви вночі їдете по трасі і бачите двох хлопців, що намагаються зупинити машину. Ви би зупинились? Я би поїхав далі…
А ще недалеко від нас стояли дівчата, які працювали на трасі (ну ви зрозуміли, що у них була за професія…). Так от вони досить швидко змогли знайти клієнтів і поїхали собі далі.
На заправці ми провели трохи більше години. Нам зупинився водій, що їхав до Рівного. Теж був дуже веселим і добрим чоловіком. Хоч у нього був старенький Volkswagen, але їхав він досить швидко. О 10 вечора ми були біля Рівного.
Як ми застряли в Рівному
На вулиці вже 22 година вечора. Ми стояли на трасі під ліхтарем. Так нас було хоч трохи видно водіям. Ви, мабуть, хочете знати наші відчуття в той момент. Краще вам не знати їх… Я розумів, що зупинити машину вночі двом хлопцям дуже складно. Поруч не було готелів. Поруч взагалі нічого не було. З двох боків поля і далеко від нас світились вогні Рівного.
На вулиці поступово холодало. Ми ще під Києвом вдягли увесь одяг, що у нас був і нам ставало холодно. Ми почали бігати, махати руками і паралельно зупиняли поодинокі машини, що проїжджали поруч. Було очевидно, що в цей день нам не щастило зі стопом.
Це могла бути найскладніша і найхолодніша ніч у моєму житті. Мені доводилось ночувати на вокзалі, в аеропортах, часто ночував в наметах, але нічого з цього не було. Ми були не готові до такого повороту подій. Взагалі планували о 20:00 гуляти по Львову.
На годиннику 12 година ночі. Пройшло вже 12 годин як ми в дорозі. Сашко почав матюкатись, а це значить, що у нас все дуже погано:) З їжею у нас проблем не було, а от з теплом були.
Коли всі надії зупинити машину нас покинули, біля нас зупинився бусік. Водій погодився підкинути нас 10 км. Далі він повертав в Рівне. Звісно ми погодились. Це була перемога і надважливі 10 км.
По-перше, поруч був міжнародний аеропорт Рівне. Чули про такий? А він є. По-друге, на тому місці були готелі і дві заправки. Ну з заправками нам не сильно пощастило. На тих заправках можна було купити тільки бензин. Погрітись і попити кави там неможливо.
Але спочатку ми спробували зупинити машину до Львова. Постояли годину. Замерзли. Пішли шукати готель.
Зайшли в перший готель. На ньому висів банер “Номера від 200 грн.” Халява, подумали ми, але швидко обламалися. Вільні були тільки за 1000 грн. Коли ходили до заправки, то ми бачили табличку на якій був напис готель і стрілочка в темний провулок. Ми вирішили дізнатись ціни в тому готелі.
Підходячи туди, ми бачили, що будівля виглядає досить дорого. Було мало шансів, що там будуть дешеві ціни. Але жіночка сказала, що у них є вільні кімнати за 300 грн. Це була найкрутіша новина за увесь день. По 150 грн. з людини і ми могли нормально виспатись, і погрітись. О 1 годині ночі ми зайшли в наш номер і досить швидко заснули.
Прокинулись о 8 ранку. Я був щасливий, що виспався, і найневдаліший день автостопу минув. Наступного дня ми швидко зібрались і вийшли знову на трасу. Через 15 хвилин нам зупинилась машина, що відвезла в Дубно.
Фінішна пряма
У Дубно ми вийшли на заправці. Першим ділом пішли купити кави і хот-дог. Після смачного сніданку потрібно було продовжувати зупиняти машини. Ми знову на трасі. Проходить 5 хвилин і нам зупиняється крута BMW. “Що?” – подумав я, – “Нам зупинилась крута BMW за 5 хвилин стопу?”
Водій тихо сказав сідайте. Наступні 15 хвилин в салоні грав шансон, а водій дуже тихо говорив по телефону. Потім повернувся до нас і спитав: “Вам у сам Львів?”. Я сказав: “Так”. Від відвернувся і більше ми не чули жодного слова від нього. На спідометрі стрілка показувала 200 км/год. На швидкості 120 км/год ми входили в повороти.
Періодично водію хтось дзвонив і він на швидкості 200 км/год розмовляв по телефону і тримав руль однією рукою. Не те, щоб я боявся швидкості, але в той момент мені було лячно.
За годину ми вийшли на заправці під самим Львовом. Я хотів втекти, але Сашко пішов купувати каву для водія. Після кави він розговорився і виявився дуже доброю і позитивною людиною. У нього є бізнес в Німеччині, а їздить він так швидко, бо вже звик до цієї швидкості. В Європі на highway всі так їздять. Попрощались з ним у Львові біля вокзалу.
Львів
30 квітня, 12 година дня. Пройшло рівно 24 години, як ми почали стопити. Ми приїхали в точку призначення і були дуже щасливі. Другий день стопу — це повна протилежність першому.
Місто Львів — там, де живе душа
Я у Львові був вже далеко не вперше. Але кожного разу дуже приємно сюди повертатись. А Великодній Львів особливий. Це не напишеш в статті. Цю атмосферу не передати словами. Вам потрібно просто відчути на собі. Назад ми їхали вже потягом, бо випали дуже дешеві квитки. Усього 130 грн з людини. Потяг був майже о 5 ранку, тому ми вдосталь погуляли по Львову, зустріли друзів, піднялись на Замкову гору і були в захваті від краєвидів.
Висновки
На перший погляд, можна подумати, що це була провальна мандрівка. 24 години в дорозі. У 2019 році за цей час літак може двічі пролетіти навколо світу. Але ми їхали за емоціями, ми їхали за пригодами. Якби ми просто хотіли побачити Львів, то купили би квитки на Інтерсіті і через 5 годин вже були би в центрі Львову.
Подорож виправдала всі наші очікування. Чи поїдемо ми ще раз стопом? Звісно поїдемо. Історії водіїв, пригоди і цікаві люди, що зустрічаються в дорозі точно варті цього.
Вам можемо сказати тільки одне: не бійтесь їздити стопом! Це безпечно і дуже цікаво. Нам зупинилось 5 водіїв. Всі вони були просто шикарними людьми. А останній водій взагалі показав наскільки помилковим може бути перше враження від людини. Пам’ятайте, зла людина не зупиниться. Вона поїде далі.
У автостопа є одне 100% правило. Рано чи пізно вам обов’язково хтось зупиниться. Завжди пам’ятайте це. Ну і на останок мусимо сказати, що цю пригоду ми знімали на відео і зовсім скоро опублікуємо його. Всім добра!
